jaga_lux, в реальной жизни Наталья (jaga_lux) wrote,
jaga_lux, в реальной жизни Наталья
jaga_lux

НЕЖНЫЕ ЖЕНЩИНЫ ТАРАСА

В конце семидесятых один молодой человек, работавший со мной, к сожалению, недолго, дал мне почитать 2 книги польских литературоведов о Тарасе Шевченко, но не просто как о великом поэте, а как о личности в тогдашней светской жизни Российской империи, в основном о тех высокородных женщинах, которые окружали его, вернее, почитали и восхищались Тарасом как обаятельнейшим мужчиной, его страстной натурой и умением вести себя в дамском обществе. Не знаю, насколько достоверны были эти исследования, собственно, не много интересовалась трудами современных шевченковедов (правда и тех, которых читала, не упоминают в вики), но ему приписывали довольно много романтических приключений, в этаком байроническом духе, во всяком случае, в книгах было множество портретов, причем исключительно титулованных особ. Было понятно, почему об этом писали поляки - большинство этих благородных дам имело польские корни.


Так что образ какого-то старца в кожухе, так сказать, революцьонного демократа, несколько, мягко говоря, не соответствует действительности.
Неплохо бы помнить, что Тарас, особенно по меркам сегодняшнего времени, считался бы молодым человеком - ведь он прожил всего 47 лет.
Думаю, ни на одного глупца, пишущего о Тарасе Григорьевиче в совковой манере, вроде неназываемого и неприкасаемого, - женщины, вздыхающие о взаимной любви удивительного поэта и романтика, даже и косого взгляда не бросили.
Подозреваю, что они бы этих ничтожных существ в панталонах голохвостого не заметили в упор,  не про них такие чудесные и прекрасные дамы: эти восхитительные лица, таинственные полуулыбки, тонкость обращения и понимания - редкое сочетание человеческих качеств и женской прелести .




Да и сам Тарас, имея нрав горячий и отчаянный, недолго терпел бы таких дуремаров, чье единственное назначение в этом мире - иметь дело исключительно с жабами, которым никогда не бывать принцессами...

И мне захотелось поставить подборку  женских портретов и набросков Шевченко - это, конечно, совсем другие женщины (хотя есть и некоторые известные нам личности), но нежность и неподражаемая милость женских лиц у художника особенная.




Портрет Маєвської. Полотно, олія (41,5 × 35,7). [Н. р. V] 1843.
Зліва над плечем олійною фарбою підпис автора і дата: Т. Шевченко || 1843


"За карії оченята,
За чорнiї брови
Серце рвалося, смiялось,
Виливало мову.
Виливало як умiло."..




127. Портрет невідомої в блакитному вбранні. Папір, акварель. [IV 1845 — IV 1846].
Оригінал акварелі Т. Шевченка не знайдено. Опис та репродукцію дано за альбомом «Малюнки Т. Шевченка», вип. II, вид. «Об-ва имени Т. Г. Шевченка», Пб., 1914, табл. XXIX.
Портрет намальований під час перебування Шевченка на Україні 1845 — 1847 рp. За характером виконання близький до «Портрета невідомої в коричневому вбранні», датованого Шевченком 1845 р. та до «Портрета невідомої в бузковій сукні» (№ 128), а також до портретів, виконаних Шевченком в 1846 р. - портрети родини Катериничів





87. Портрет Ганни Іванівни Закревської. Полотно, олія (51 × 39,6). [Березова Рудка]. [9 — 23.XII] 1843. /35/
Зліва внизу олійною фарбою дата і підпис автора: 1843 || Т. Шевченко.
Портрет вмонтовано в овал.
Г. І. Закревська (народ. 1822 р.) — дружина П. О. Закревського.
У листі до В. О. Закревського від 10.XI 1843 р. з Яготина Шевченко пише: «А Ганні вродливій скажи, що як тільки очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень...»




153. Портрет Єлизавети Василівни Кейкуатової. Полотно, олія (66,7 × 56,5). [Бігач]. [Кінець III — 4.IV] 1847.
Зліва внизу олійною фарбою дата і підпис автора: 1847. Т. Шевченко.
Дата уточнюється часом перебування Шевченка в с. Бігач. Про своє перебування в с. Бігач, Чернігівського пов. (нині Березнянського р-ну, Чернігівської обл.), Шевченко згадував у листі до А. І. Лизогуба від 16.VIІ 1852 р.
Єлизавета Василівна Кейкуатова, нар. 1813 p., походить з родини Лукашевичів (див. В. Л. Модзалевский, Малороссийский Родословник, т. III, K., 1908, стор. 209). Про неї також згадує В. Рєпніна в листі до Ш. Ейнара (див. «Русские пропилен», т. II, М., 1916, стор. 211, 221).
В літературі портретована невірно визначається як Наталія Дмитрівна Кейкуатова. Вперше названа як Є. Кейкуатова у книзі С. Є. Раєвського «Життя і творчість художника Тараса Шевченка» (X., 1939, стор. 37).





І  станом  гнучим,  і  красою 
Пренепорочно-молодою 
Старії  очі  веселю. 
Дивлюся  іноді,  дивлюсь, 
І  чудно,  мов  перед  святою, 
Перед  тобою  помолюсь. 




3. Голова жінки. Папір, акварель (11,6 × 9,1). [Пб.]. 1834.
Зліва внизу аквареллю підпис автора і дата: Шевченко 1834. На звороті паспарту чорнилом напис: Рисунок Тараса Григорьевича Шевченко (1814 — 1861).
1934 р. в Галереї картин Т. Г. Шевченка у Харкові цей портрет експонувався під назвою «Жіноча голівка» (Каталог, стор. 14, № 8). В літературі зустрічається під назвою «Портрет невідомої жінки».








Портрет А.О.Ускової. 1853-1854. Папір, сепія.




Заворожи  мені,  волхве, 
Друже  сивоусий! 
Ти  вже  серце  запечатав, 
А  я  ще  боюся. 
Боюся  ще  погорілу 
Пустку  руйнувати, 
Боюся  ще,  мій  голубе, 
Серце  поховати. 
Може,  вернеться  надія 
З  тією  водою 
Зцілющою  й  живущою, 
Дрібною  сльозою  — 
Може,  вернеться  з-за  світа 
В  пустку  зимувати, 
Хоч  всередині  обілить 
Горілую  хату. 
І  витопить,  і  нагріє, 
І  світло  засвітить... 
Може,  ще  раз  прокинуться 
Мої  думи-діти. 










Портрет М.С. Кржисевич 1858 рік




37. Портрет невідомої біля фортепіано. [Акварель]. [Пб.]. 1842.
Справа внизу аквареллю дата і підпис автора: 1842. Т. Шевченко.
Оригінал не знайдено. Публікується за фотографією, що зберігається в ДМШ — Київський державний музей Т. Г. Шевченка АН УРСР






141. Портрет Тетяни Пантелеймонівни Катеринич. Папір, акварель (30 × 22,3). [Марківці]. [18.II — IV] 1846.
Зліва внизу олівцем дата і підпис автора: 1846 Шевченко.
Т. П. Катеринич (уроджена Афендик) — дружина Петра Андрійовича Катеринича




І  жаль  мені,  старому,  стане 
Твоєї  божої  краси. 
Де  з  нею  дінешся  єси? 
Хто  коло  тебе  в  світі  стане 
Святим  хранителем  твоїм? 
І  хто  заступить?  хто  укриє 
Од  зла  людського  в  час  лихий? 
Хто  серце  чистеє  нагріє 
Огнем  любові,  хто  такий? 





10. Портрет Катерини Абази (?). Брістольський картон, акварель (22,5 × 18,1). [Пб.]. 1837.
Зліва олівцем дата і підпис автора: 1837 || Шевченко. На звороті олівцем рукою І. Айзенштока на підставі свідчень колишніх власників портрета зроблено напис: Екатерина Абаза урожд. Нахимова.
Твір був придбаний Інститутом Тараса Шевченка в Харкові у 1929 р. як портрет невідомої жінки. Під прізвищем Абази вперше експонувався в Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків, 1934); до цього ж часу належить і напис на звороті.
В повісті «Близнецы» Шевченко згадує власника хутора на Переяславщині Абазу




128. Портрет невідомої в бузковій сукні. Папір, акварель (28,3 × 21,7). [IV 1845 — 1846].
Справа вгорі чорнилом позначено: № 68.
За характером виконання портрет близький до «Портрета невідомої в коричневому вбранні», датованого 1845 р. і портретів членів родини Катериничів, датованих 1846 р.
В ж. «Зеркало» (1911, № 9, стор. 4) цей портрет репродуковано з зображенням пейзажного фону, чого немає в репродукованому тут оригіналі.




Папір, акварель (26,5 X 9,5). [Оренбург]. [XI 1849- IV 1850?].
На звороті тією ж рукою, що й інвентарний номер, олівцем зроблено напис: Шевченко 1814-1861. Портрет А. Є. Усковой.
В 1911 р. цей твір експонувався на шевченківській виставці в Нижньому Новгороді як портрет Розанової ("Нижегородский листок", 21.III 1911). Під цією ж назвою в 1924 р. він надійшов до Горьковського художнього музею від художника В. А. Лікіна.
Тоді ж з'явився напис про те, що це портрет А. О. Ускової.
В 1958 р. твір був опублікований як портрет А. О. Ускової (В. К о с я н, Малоизвестный портрет работы Шевченко, "Т. Г. Шевченко в Нижнем Новгороде", Горький, 1958, стор. 203-206).
Однак достатніх підстав для твердження, що це портрет Ускової, немає. Певна подібність з відомими портретами Ускової може пояснюватись особливостями творчої манери художника. Більше підстав має свідчення власників, які експонували його як портрет О. О. Розанової. Під час перебування в Оренбурзі Шевченко, безсумнівно, міг бути знайомим з сім'єю Розанових і виконати портрет Олександри Олексіївни Розанової - молодої дівчини, яка в 1848 р. закінчила Неплюївське дівоче училище. О. М. Розанов - протоієрей оренбурзького Преображенського собору - був кореспондентом Російського географічного товариства і у зв'язку з цим, напевно, зустрічався з учасниками Аральської експедиції після повернення їх з плавання. Син О. М. Розанова був художником і 1849 р. вступив до Петербурзької Академії художеств (Державний архів Оренбурзької обл., ф. 173, оп. 9, од. зб. 257). Однак для остаточного визначення портретованої особи необхідні дальші дослідження.

І  широкую  долину, 
І  високую  могилу, 
І  вечернюю  годину, 
І  що  снилось-говорилось, 
Не  забуду  я. 

Та  що  з  того?  Не  побрались, 
Розійшлися,  мов  не  знались. 
А  тим  часом  дорогії 
Літа  тії  молодії 
Марне  пронеслись. 

Помарніли  ми  обоє  — 
Я  в  неволі,  ти  вдовою, 
Не  живем,  а  тілько  ходим 
Та  згадуєм  тії  годи, 
Як  жили  колись. 






49. Тонований папір, акварель (27,9 X Х22). [Оренбург]. [XI 1849-IV 1850].
О. С. Бларамберг - дружина підполковника І. Ф. Бларамберга, квартирмей-стра військ в Оренбурзькому краї. Датується часом перебування Шевченка в Оренбурзі після повернення з Аральської експедиції.






Тонований папір, італійський олівець (27,5X17,8). [Новопетровське укріплення]. [1854].
На звороті посередині напис олівцем: Екатерина Агафангелловна Бажанова. Работа Тараса Григорьевича Шевченко въ форте Александровскомъ (бывш. Ново-Пет-ровске) на Мангишлаке въ 1854 г., въ бытность Николая Ефремовича Бажанова плацъ-адъютантомъ Ново-Петровска.



Зацвіла  в  долині 
Червона  калина, 
Ніби  засміялась 
Дівчина-дитина. 
Любо,  любо  стало, 
Пташечка  зраділа 
І  защебетала. 
Почула  дівчина 
І  в  білій  свитині 
З  біленької  хати 
Вийшла  погуляти 
У  гай  на  долину. 
І  вийшов  до  неї 
З  зеленого  гаю 
Козак  молоденький; 
Цілує,  вітає, 
І  йдуть  по  долині, 
І  йдучи  співають. 
Як  діточок  двоє, 
Під  тую  калину 
Прийшли,  посідали 
І  поцілувались. 





44. Портрет М.В.Максимович
Тонований папір, італійський олі вець, крейда (34 X 26,5). [Прохорівка]. 22.VI 1859.
Справа внизу крейдою дата і підпис автора: 1859\\Т. Шевченко\\22 іюня. М. В. Максимович - дружина Шевченкового знайомого М. О. Максимовича (див. примітку до № 43). В щоденнику Шевченко називає її "милая очаровательная землячка"












110. Портрет невідомої в коричневому вбранні

Брістольський папір, акварель (28,3X22,3). 1845.
Зліва внизу олівцем дата і підпис автора: 1845. Т. Шевченко.
У списку Честахівського до цього портрета, зареєстрованого під № 59, та до портретів під № 57, 58 і 61 зроблена приписка про те, що виконав їх Шевченко у Києві до заслання і що протягом 10 років вони були у III відділі




13. Портрет дівчини з собакою. Брістольський картон, акварель (24,6 × 19,4). [Пб.]. 1838.
Зліва внизу олівцем дата і підпис автора: 1838 || Шевченко.
За свідченням колишнього власника цього твору В. Бацманова, це портрет дочки лейб-медика Федорова («Образотворче мистецтво», К., 1940, № 2, стор. 25).


А я так мало, небагато
Благав у бога.
Тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
 Мою Оксаночку? щоб з нею
 Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри,
 Та на лани золотополі,
Та на високії могили;
Дивитись, думати, гадать:
Коли-то їх понасипали?
 Кого там люде поховали?
 І вдвох тихенько заспівать
 Ту думу сумную, днедавну,
Про лицаря того гетьмана,
Що на огні ляхи спекли.
А потім би з гори зійшли;
 Понад Дніпром у темнім гаї
Гуляли б, поки не смеркає,
 Поки мир божий не засне,
 Поки з вечерньою зорьою
 Не зійде місяць над горою,
Туман на лан не прожене.
Ми б подивились, помолились
І, розмовляючи, пішли б
Вечеряти в свою хатину.






Портрет Ликери Полусмакової

Тонований папір, італійський олівець (34 X 23,3). [Пб.]. [Літо 1860]. На звороті малюнка вгорі чорнилом рукою Б. Мікешина напис: Симъ свидетельствую, что этотъ рисунокъ рисованъ поэтомъ Шевченкомъ и подаренъ моему отцу Академику М. Микешину въ бытность его въ Академии художествъ вместе съ Шевченко. 17 сентября 1900 г. С.-Петербург. Б. Микешин.
Портрет датується часом знайомства Шевченка з Ликерою. Це знайомство відбулося влітку 1860 р. на дачі Н. М. Забіли-Білозерської в Стрєльні під Петербургом, де Карташевські залишили Ликеру на час свого від'їзду за кордон. Про це пише дочка Н. М. Забіли-Білозерської -Н. М. Кибальчич: "Родные мои летом [1860] жили на даче в Стрельне с Лукерьей" (Н. М. Кибальчич, Воспоминание о Шевченко, "Киевская старина", 1890, кн. II, стор. 177). З листа Шевченка до Н. М. Забіли-Білозерської від 18 вересня 1860 р. видно, що дружні відносини між Шевченком і Ликерою на той час уже порвалися (див. т. VI, стор. 219).
Напис на звороті портрета підтверджує, що це є той самий малюнок, про який писав М. Й. Мікешин у своїх спогадах. "Он [Шевченко]... хотел изорвать очень мило набросанный им портрет своей неверной "любы"; но я портрет этот у него отнял и храню его доселе" ("Кобзарь з додатком споминок про Шевченка Костомарова и Микешина", Прага, 1876, стор. XXII).
1930 р. експонувався на шевченківській виставці в Харкові.





20. Жінка в ліжку. Папір, акварель (23,1 × 19,1). [Пб.]. [1839 — 1840].
Справа внизу аквареллю підпис Шевченка: Чевченко.
Датується за зіставленням манери письма в акварелях 1839 — 1840 pp





59. Натурщица
Одалиска

Папір, офорт 23 X 22,5; 31 X 27,4; (43,7 X 34,1). [Пб.]. 1860.
Справа внизу на зображенні травленим штрихом авторський підпис і дата: Т. Шевченко. 1860.
Ескізи до цього офорта див. № 119, 120.
В літературі зустрічається під назвами: "Одаліска" ("Киевская старина", 1899, кн. X, стор. 184-185), "Спящая одалиска, почти совсем нагая" (Д. Ровинский, Подробный словарь русских граверов XVI-XIX вв., СПБ, 1895, т. II, стор. 1177, № 23), "Спляча жінка" (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів- Москва, 1914, стор. 80, № 26).


Вітер  в  гаї  не  гуляє  — 
Вночі  спочиває; 
Прокинеться  —  тихесенько 
В  осоки  питає: 
«Хто  се,  хто  се  по  сім  боці 
Чеше  косу?  хто  се?.. 
Хто  се,  хто  се  по  тім  боці 
Рве  на  собі  коси?.. 
Хто  се,  хто  се?»  —  тихесенько 
Спитає-повіє 
Та  й  задріма,  поки  неба 
Край  зачервоніє. 




37. Русалки

Папір, сепія, білило (30,3 X 45,4). [Пб.]. [Н. р. III 1859].
На звороті внизу чорнилом напис: "Русалки на Днепре". рисунокъ Т. Г. Шевченка, перешелъ отъ Петра Аркадьевича Кочубея къ Петру Никитичу и отъ него ко мне проф. Адріану Прахову.\\1898 г. апрель 25\\С.П.Б.
Підставою для датування є спогади М. Білозерського про початок роботи Шевченка над цим малюнком: "Около половины марта 1859 г. Кочубей заказал Шевченку написать четыре картины масляными красками, за что назначил 4 т. руб. сер. Помню два сюжета для этих картин: один - "Як русалки місяць ловлять", а другой про Сомка Мушкета" (Н. Белозерский, Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831 -1861), "Киевская старина", К., 1882, кн. X, стор. 74). 12 квітня 1860 р. Шевченко в листі до М. Я. Макарова згадував про цей малюнок: "Попросіть у Петра Аркадьевича [Кочубея] до осени мой рисунок "Русалки". Я хочу дещо поправить і выгравировать к выставке. Если можно, то подателю сего и вручите рисунок..."

З літературних джерел відомо, що цей малюнок, виконаний за замовленням П. А. Кочубея, і є нібито ескізом до нездійснених Шевченком розписів стін і плафону в будинку замовця.
Натурщиками для композиції "Русалки" були О. Соколенке (див. примітку до № 157) та Б. Г.
Суханов-Подколзін (див. Б. Суханов-Подколзин, Воспоминание о Т. Г. Шевченко его случайного ученика, М. Г. Б у р а ч е к, Великий народний художник, Харків, 1939, стор. 44).
Малюнок зустрічається також під назвою "Дніпрові русалки" ("Пчела", 1876, № 16).
З цього малюнка відома гравюра Шаблера (див. "Пчела", 1876. Приложение к № 16).
В статті Є. Середи "Основні хронологічні дати життя і творчості Т. Г. Шевченка" ("Літературна критика", 1939, № 2-3, стор. 204) невірно зазначено, що малюнок є копією з роботи К. Брюллова, а також помилково зараховано його до гравюр, поданих до Ради Академії художеств на здобуття звання академіка.




30. Сама собі у своїй господі       
Папір, сепія (26,5X35,8). [Пб.]. [Н. p. 21.V] 1858.
Справа внизу дата і підпис автора: 1858 \\Т. Шевченко. На звороті зліва внизу чорнилом напис: Михайли Матвиивичу Лазаревскому Большая Морская Домъ Графа Уварова, що є адресою квартири М. Лазаревського, у якого проживав Шевченко, повернувшись із заслання.
Наявність адреси Лазаревського на звороті малюнка дає підставу вважати, що він виконаний після того, як Шевченко залишив квартиру Лазаревського, тобто не раніше 21.V 1858 р. Це і є підставою для уточнення дати.
Назва встановлена на підставі авторського підпису під однойменним офортом

В літературі відомий під назвами: "Сама собі господиня в хаті" (В. Г., Картины, рисунки и офорты Шевченка, "Киевская старина", К., 1888, кн. VI, стор. 83), "Блудниця" ("Каталог малярської творчості Т. Г. Шевченка, експонованої в Галереї", X., 1934, стор. 34), "Спящая женщина" (И. Айзеншток, Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко, "Литературное наследство", М., 1935, № 19-20, стор. 461).

Над  Дніпровою  сагою 
Стоїть  явор  меж  лозою, 
Меж  лозою  з  ялиною, 
З  червоною  калиною. 

Дніпро  берег  риє-риє, 
Яворові  корінь  миє. 
Стоїть  старий,  похилився, 
Мов  козак  той  зажурився. 

Що  без  долі,  без  родини 
Та  без  вірної  дружини, 
І  дружини,  і  надії 
В  самотині  посивіє! 

Явор  каже:  «Похилюся 
Та  в  Дніпрові  скупаюся». 
Козак  каже:  «Погуляю 
Та  любую  пошукаю». 

А  калина  з  ялиною 
Та  гнучкою  лозиною, 
Мов  дівчаточка,  із  гаю 
Виходжаючи,  співають; 

Повбирані,  заквітчані 
Та  з  таланом  заручені, 
Думки-гадоньки  не  мають, 
В'ються-гнуться  та  співають. 






74. В гаремі. Брістольський папір, акварель (24,7 × 20). 1843.
Внизу зліва червоною фарбою дата і підпис автора: 1843. Т. Шевченко. На звороті чорнилом напис: В гаремі.
У ленінградському виданні повісті Т. Г. Шевченка «Художник» вміщено репродукцію цієї акварелі з помилковим визначенням: «Копия с карт. К. П. Брюллова. /29/ 1841 — 1843 гг. Масло» (Т. Г. Шевченко, Художник, Л., 1939, між стор. 96 і 97).






32. Циганка-ворожка. Папір, акварель (26,5 × 20,7). [Пб.]. [Н. п. IX] 1841.
Справа внизу аквареллю дата і підпис автора: 1841. Шевченко.
Внизу на паспарту витиснено бронзованими буквами: Т. Schevchenko.
26 вересня 1841 р. рада Академії художеств втретє нагородила срібною медаллю другого ступеня «За успехи в художестве, доказанные представленными работами по живописи исторической и портретной» Тараса Шевченка за картину, изо-/17/бражающую цыганку...» («Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах», К., 1950. стор. 71, № 16).
В 1841 p. ця картина була на академічній виставці в Петербурзі, про що згадує в листі до Шевченка Г. Ф. Квітка-Основ’яненко: «...читав у Литературной газете, що ваша дівчина, що через тин ворожила у циганки, продалась, та й зрадовався, бо я так і надіявся» (лист від 22 листопада 1841 p., «Киевская старина», К., 1900, сентябрь, стор. 298).
В. Толбін зазначає, що картину Шевченка, яку він називає «Цыганенок», придбав з виставки тодішній комендант Петропавловської кріпості І. М. Скобелєв.
Оцінка робіт Шевченка, представлених на річній академічній виставці 1841 p., дана Ромуальдом Подбереським («Tygodnik Petersburski», СПб., 1842, № 36).
В літературі зустрічається під назвами «Цыганенок» (В. В. Толбин, Ученики Брюллова, «Иллюстрация», 1861, № 180, стор. 75), «Цыганка» (А. Я. Конисский, Жизнь украинского поэта Тараса Григорьевича Шевченко, Одесса, 1898, стор. 169 та ін.), «Циганка, що ворожить руській дівчині» (В. Щурат, З життя і творчості Шевченка, Львів, 1914, стор. 8), «Цыганка, гадающая малороссиянке» (И. Айзеншток, Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко, «Литературное наследство», М., 1935, № 19 — 20, стор. 429), «Циганка гадає дівчині» (М. Г. Бурачек, Великий народний художник, Х., 1939, стор. 16 та ін.) та «Девушка гадает у цыганки» (І. Балясний, «Живописная Украина», Альманах Шевченкові, Одеса, 1940, стор. 162).


Ой  стрічечка  до  стрічечки, 
Мережаю  три  ніченьки, 
Мережаю,  вишиваю, 
У  неділю  погуляю. 
Ой  плахотка-червчаточка 
Дивуйтеся,  дівчаточка, 
Дивуйтеся,  парубки, 
Запорозькі  козаки. 

Ой  дивуйтесь,  лицяйтеся, 
А  з  іншими  вінчайтеся, 
Подавані  рушники... 
Отаке-то,  козаки! 






40. Мангишлацький сад

Кольоровий папір, акварель (18,7X27,3). [Літо 1854]. Справа внизу червоною фарбою позначено: Z, трохи нижче олівцем напис: Ново-Петровскъ 54 Шевченко.








http://kobzar.univ.kiev.ua/draws/m.html












Tags: art, verse, Украина, гений, шевченко
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Пам’ятаємо.

    Чотири роки тому пішла з життя філолог, педагог, перекладач, хороша людина Наталя Олександрівна Волошина jaga_lux Вічна пам'ять.

  • До дня пам`яті жертв Голодомору.

    *** Опускаюсь – ніби піднімаюсь. Ріжуть крила – ніби зносять ввись. Караний, обкарнаний, не каюсь – геть – набридло (каявся колись). А тепер –…

  • Спомин.

    Два роки тому закінчилось земне буття Мар’яни Шклярук trjsha. Вірш Мар’яни Шклярук, який вона викладала в своєму жж: Каждую ночь…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments